ЗАПОВІТ НАЩАДКАМ

ЗАПОВІТ НАЩАДКАМ

 (За поезіями Тараса Шевченка)

   Заповіт —  це висловлення останньої волі людини. Заповіт митця — ліричний твір, в якому той висловлює своє бажання не лише особистого, а й громадського, суспільно-політичного характеру.

   Тарас Шевченко мріяв бачити Україну вільною і незалежною. У картинах-мріях він малює повну єдність чарівної природи і життя її трударів.

   У поезії «І виріс я на чужині» поет, мріючи про справедливе суспільство, поетично відображає прекрасну картину всенародного щастя та вільного життя. Відчувається турбота Т.Шевченка про долю рідного народу, про його майбутнє і в поезії «Заповіт». У вірші поет звертається до рідного народу з наказом:

... вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

   У цих рядках висловлене його заповітне бажання, здійсненню якого він віддав усі сили  і помисли. Це програма його життя, за виконання якої він мужньо боровся. Помираючи, він заповідає нащадкам порвати кайдани неволі і побороти ворогів і недругів, що несуть зло на рідну нашу землю.

   Т.Шевченко впевнений, що народ збудує нове суспільство — «велику сім’ю, вольну, нову». Друге прохання особисте і дуже скромне. Нехай не забудуть його, хай інколи згадають «незлим тихим словом».

   Твій заповіт виконаний, Тарасе. Тебе ніколи не забуде Україна.